В кінці 1653 року володарі московії, тоді головною постаттю там був Василь Бутурлін, організували зустріч з гетьманом та керівниками Запорізького війська. Зустріч відбулася у місті Переяслав, недалеко від Києва. 18 січня 1654 року на черговому зібранні головних козацьких чиновників було прийнято рішення про введення України під владу царя. Саме в цей день на площі зібралася народність, і гетьман виступив перед нею з промовою. Його промова містила факти, що підтверджували необхідність приєднання України до Росії, адже це було набагато краще, ніж потрапити під владу Польщі, Криму чи Туреччини.

Народ радів приєднанню саме до православної держави, і вони схвалили вибір гетьмана. Після загальних зборів Хмельницький зібрав всіх впливових козаків у церкві неподалік. Там також був присутній Бутурлін. Вони повинні були затвердити рішення про приєднання загальною присягою. Але, як нещасний випадок, ця угода не була успішною. Хмельницький чекав, що обидві сторони присягнуть. Наші козаки складуть присягу вірності цареві, а Бутурлін складе обітницю обороняти українські землі від ворогів і сприяти розвитку життя населення. Адже саме така була традиція польського короля. Але Бутурлін різко заперечив це, його пояснення було наступним: російський цар є єдиним правителем і, на відміну від польського правителя, він буде вирішувати все сам, і ніхто не повинен ні в чому складати присягу від його імені. Відповідь Бутурліна розгнівала і, звісно ж, не задовольнила Хмельницького. Гетьман покинув церкву, емоційно погрожуючи розірвати угоду. Бутурлін не відступав. Хмельницький, зі свого боку, боявся залишитися один на один з ворогами, втративши при цьому симпатії царя. Тому він пішов на, здавалося б, формальну угоду. Він склав присягу вірності цареві.

Але все виявилося не так формально, як здавалося на перший погляд. По містах України почали розселятися царські чиновники, які переконували населення, що тепер вони підпорядковані цареві і його спадкоємцям. Випадок із угодою в церкві відкрив очі всім на відношення обох сторін до цього події. Незважаючи на всі мінуси цього договору, він все ж став поворотним в історії України, росії та Європи. У той період росія після періоду занепаду знаходилася на етапі відновлення. А Україна, волею чи неволею завжди йшла поруч з росією. Ця угода була і залишається предметом суперечок не один рік, досі вчені не можуть визначити, чи була вона помилковою. Все через те, що оригінальні документи втрачені, звісно, збереглися копії та переклади, але цього мало. І також є думка, що збереглися копії, колись підроблені російськими перекладачами. Основні версії, які пояснюють суть угоди, розходяться. Є кілька версій:

• перша стверджує, що обидві сторони зберігали своє урядування і землі, а об’єдналися лише формально за рахунок спільного монарха;
• інша стверджує, що згідно з угодою саме так все і мало бути, як сталося: землі та народ перейшли під владу монарха, і він розпоряджався ними на свій розсуд;
• ще деякі історики вважають, що угода була реальною, але цар повинен був захищати та обороняти українські землі.