Київська Русь функціонувала і розвивалася протягом середньовіччя і, відповідно, розвивалася разом із загальною середньовічною культурою, відштовхуючись з релігії та церкви. До 988 року, а саме до прийняття Християнства, на території держави переважало язичництво, і, відповідно, відбувалось поклоніння різним божествам. Одним з головних з цих божеств був Перун, який уособлював грім і блискавку. Окрім стихій, також вшановували врожай, плодючість, ріки, ліси. Усе це люди робили вірячи, що благословення божеств допоможе їм отримати милість погоди і зібрати багаті врожаї. Проте люди не просто вірили і вшановували, вони вважали, що для задоволення божеств слід приносити в жертву тварин, іноді навіть людей. Однак язичництво не мало такої сили, як Християнство, і спочатку, з приходом Християнства, існував дуалізм віровчення, але згодом Християнство остаточно витіснило язичницькі традиції та обряди. Хоча деякі їхні елементи збереглися і до наших днів, але вони набули ігрової форми, і люди вже не вкладають в них колишньої віри.

З приходом Християнства на Київські землі релігія набула окультуреного вигляду та більш складної організації. Майже всі митрополити були греками, єпископи – візантійцями, і, відповідно, вони привозили з собою всіх потрібних їм помічників. З часом сформувалися “чорне” і “біле” духовенство. “Біле” духовенство жило в так званому миру, а “чорне” – монахи, жили в усамітненні, самотності і проводили життя у молитві, часто вони складали обітницю мовчання. Саме через це на території Київської Русі у той період будувалися нові храми і монастирі. У XIII столітті кількість самих лише монастирів налічувало більше 50. Великим подією стало будівництво Софіївського собору. Побудував його князь Ярослав Мудрий в 1037 році. Це була не просто споруда релігійного значення; можна сказати, що цей собор є справжнім шедевром архітектури: кам’яна споруда з тринадцятьма куполами і мармуровими колонами. Після звичайних дерев’яних церков цей собор здавався людям небаченою розкішшю. Вважається, що це було однією з ідей візантійської церкви, представники які вважали, що легше привернути людину до певної релігії, посиливши розуміння цієї віри за допомогою людських емоцій та сприйняття краси. Саме так церква сприяла розвитку культури та деяких ремесел. Всередині церкви прикрашали ікони, мозаїки, стилізоване розписування. З часом всі ці вміння переросли в професії, які люди освоювали як ремесло всього життя. Саме церква сприяла розвитку письма і навчанню населення грамоті, монахи почали писати перші літописи, які зберігаються і до сьогодні. Щодо статуй, то візантійці в своїх храмах їх не встановлювали, тому скульптура не завоювала популярності на Київських землях.

Ми бачимо, що культура розвивалася і змінювалася досить стрімко, несучи в собі нові прогресивні моменти. Але, незважаючи на це, ми не втрачаємо відчуття прив’язаності до наших предків і до сьогодні зберігаємо в своїх повсякденних традиціях щось від них.