Сьогодні, ми наблизились до певного рубежу, коли науковці й богослови змогли досягнути спільної думки, щоправда не в усьому, але в дуже важливому аспекті. А саме, вони усвідомили необхідність повернення до свого етнічного коріння та у вивченні й дослідженні ментальності українського народу. Враховуючи постійний переділ українських земель, та періодичну приналежність певних їх частин різним країнам, таким як Польща, росія та інші, не можемо обходити стороною той факт, що це лишило певний відбиток на нашій культурі.
Це явище дещо згрубило український характер, внесло нові елементи в розвиток духовної та трудової культури. Як, наприклад, жителям західних територій України більш притаманні патріотизм та релігійність, а чим далі на схід, тим більш сформовані колективізм й дуалізм культури та мови. Але українці були і завжди будуть єдиними, їх культура має спільні витоки.
Здавна українці тягнулись до природи, оселі українців обов’язково оточували сади та квітники, це додавало хаті краси й затишності. У гарної господині завжди були розкішні квітники, квіти цвіли з ранньої весни до пізньої осені, щоб хата була охайною й чистою, слідкували не лише всередині, а й зовні. Деякі господині, що були більш багатими, обмазували хату кольоровою глиною. Не кожна господиня могла дозволити собі купити кольорову глину, часто хати були білі, бо використовували крейду, а призьби були обмазані звичайною глиною.
Інтер’єр хати також був колоритний і особливий, можна процитувати опис хати з повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім`я»: «Кайдашева хата була простора, з чималими ясними вікнами, з новими образами, з великими вишиваними рушниками на стінах та на образах». Рушники мали особливе значення для українців, вони супроводжували їх протягом всього життя, дівчатка з юності, а то й з дитинства вишивали собі рушники на придане, на весілля. Рушники були одночасно і прикрасою, і оберегом родини. Зазвичай, українська хата була не дуже багата на меблі: стіл, ослони, стільчики. Особливе місце відводилось печі, вона слугувала й, як годівниця, й від холоду спасала, а також на печі спали. Піч доглядали й кілька разів на рік трусили сажу, білили чи обмазували глиною.
Слідкували господині не лише за оселею, вона мала встати раніше за всіх й хазяйнувати: затопити піч, видоїти корівку, вимісити тісто на хліб, зварити борщу та каші, щоб було що подавати на обід чоловікам. Борщ, вареники, галушки – національні українські страви, не дуже вишукані, проте корисні й поживні. Взагалі, значення жінки-берегині сім`ї українців, шана до матері-виховательки та її незмірний вплив від перших кроків до самостійного життя є чималою складовою процесу формування характеру людини. Важливою характерною рисою української духовності є щасливе сімейне життя. Для української родини було типово мати кілька дітей, в дітях наш народ вбачав велике щастя. Що й не дивно, адже продовження роду, плекання поповнення нації – важливий елемент розвитку цивілізації. Без родини українець не уявляє повноцінного змістовного життя.
Наші предки лишили нам багату культурну й духовну спадщину. Слідувати за велінням серця, та за підказками прародичів є безперечно важливим елементом збереження власної етнічної самобутності. Адже саме це ми ледь не втратили в останні роки й саме до цього прагнемо повернутися, щоб залишитися справжніми українцями назавжди й передати цей досвід наступним поколінням.